Майстер з “Нескорених”

Цього літа майстер ремонтно-монтажного цеху № 3 Сергій Лаєвський повернувся на завод, на своє попереднє місце, майстром складально-ремонтної дільниці. Ця робота потребує рухової активності, і Сергій з нею добре справляється. За це він вдячний спорту, який віднедавна щільно увійшов до його життєвого розкладу.

“Після тієї жахливої ночі, на світанку я все ж таки дочекався евакуації. Мене вивезли бійці іншої бригади, які таки прорвалися за своїми, - згадує наш герой. – Але, на жаль, час було втрачено, і мені ампутували ногу набагато вище тієї ділянки, що була пошкоджена міною. Я повернувся додому на протезі. І зразу ж прийшов до басейну. Коли опинився у воді, то сокирою пішов на дно. Але тренер наново навчив мене плавати. Зараз я виступаю за команду “Нескорених” Кривого Рогу, та разом з родиною у “Veterans family games”. Я ніколи ще не відчував себе таким натренованим. Тож коли лікарка на ЛВК дізналася, що я щойно піднявся на третій поверх на протезі і навіть не захекався, вона була шокована. Можливо, я б взагалі не зміг повернутися на своє робоче місце, якби не спорт”.

Сергій зізнався, що з важкого психологічного стану його витягли вони: дружина Марина, син Георгій, донечка Неоніла, бойові побратими, які найпершими примчали до нього, та колеги-цеховики.

Майстер пройшовся дільницею, поцікавився виробничими процесами, поспілкувався, порадився з колегами. Він згадав час, коли після технікуму ще зовсім юним слюсарем-ремонтником прийшов до РМЦ-3. Його тато й зараз ремонтує устаткування ковальської дільниці РМЦ-1. Безумовно, він мав вплив на вибір сина піти вчитися на механіка. Але більш вплинуло відчуття стабільності й впевненості у майбутньому, яке оселилося у родині тодішнього працівника “Криворіжсталі”.

“Так, я з дитинства відчував ту стабільність, - каже Сергій. - Тато мав соцпакет, міг придбати путівку, стабільно приносив зарплатню. Я не був фанатом техніки. Але пішов татовою стежкою впевненості у майбутньому. Свою роботу ремонтника я полюбив приблизно через рік, тож то не була любов з першого погляду. Але зараз я маю неабияке задоволення, коли з купи відпрацьованого металу — колишніх грейферу для крана, гуркоту для аглоцеху, роликів для металургійних цехів — ми з колегами отримуємо у підсумку працездатний вузол для устаткування, яке плавить чавун, сталь, чи виробляє агломерат або залізорудний концентрат. І все це завдяки нашому розуму та вправним рукам”.

Інформацію взято з газети "Металург"